Про присяжних виконавців

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту закону України “Про присяжних виконавців”

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект підготовлено Міністерством юстиції України на виконання підпункту 1 пункту 2 Указу Президента України від 24.03.2008 № 261/2008 “Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів”.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою проекту є вдосконалення правових та організаційних засад примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) в Україні.

Конституцією України закладено принцип обов’язковості виконання судових рішень. Виконання рішень покладено законом на Державну виконавчу службу, яка є єдиним органом примусового виконання рішень в Україні.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, без ефективної реалізації якого сам факт прийняття рішення не має сенсу.

Разом з цим, оцінка ситуації виконання рішень у країні свідчить про існування ряду проблем, що негативно впливають на її дієвість.

У зв’язку з цим, постає необхідність якісних змін в структурі примусового виконання рішень на засадах законності, неупередженості й справедливості.

З метою вирішення проблемних питань, що виникли у сфері примусового виконання рішень, пропонується запровадити інститут присяжних виконавців, які діятимуть поряд із органами державної виконавчої служби та дадуть стягувачам можливість самостійно вибирати особу, яка здійснюватиме відновлення їхніх порушених прав після прийняття відповідного рішення судом чи іншим уповноваженим органом.

3. Правові аспекти

Провідну роль в механізмі гарантування та забезпечення прав і свобод людини в України на сьогоднішній день відіграє правосуддя. Стан організації правосуддя, реальні можливості його впливу на суспільні відносини відображає той рівень гарантії, який держава може надати кожному своєму громадянину.

Незалежна та ефективна судова влада є однією із фундаментальних складових кожної демократичної держави. Основним гарантом верховенства права є об’єктивний, неупереджений та незалежний суд. Система правосуддя в Україні потребує докорінних змін як на рівні Основного Закону, так і на рівні законодавства у сфері судоустрою та судочинства.

В Конституції України держава закріпила принцип, що кожне судове рішення підлягає обов’язковому виконанню на всій території України. Однак, до цього часу державою не було забезпечено дієвих механізмів гарантування виконання судових рішень, що призвело до негативних наслідків в системі організації виконання.

Виконання судових рішень - важливий етап, без якого сам факт прийняття рішення втрачає сенс, і тому залишення проблем їх виконання поза увагою ставить під загрозу мету здійснення судочинства.

Формування інституту виконавчого провадження в Україні відбувалося поступово. Між окремими етапами проходив значний проміжок часу, що породжувало повсякденні труднощі, пов’язані із виконанням судових рішень. Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову юридично відбувся в 1996 році одночасно із прийняттям Конституції України. Сам процес поділу, а особливо побудова відповідної системи органів влади, характеризувався відповідними етапами становлення.

Виконання судових рішень було покладено на судових виконавців та, відповідно, не існувало єдиного державного органу, основним завданням якого було б виконання рішень судів, а також рішень інших органів, що згідно з законом підлягають виконанню.

Закон України „Про державну виконавчу службу” від 28.03.1998 року ознаменував початок нового етапу розвитку виконавчого провадження, а саме, було ліквідовано інститут судових виконавців, і у системі органів Міністерства юстиції України була утворена державна виконавча служба з наданням їй організаційної, фінансової і процесуальної самостійності.

Цей закон визначив основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та їх соціальний захист.

Майже через рік після утворення державної виконавчої служби, був прийнятий Закон України “Про виконавче провадження”, який визначив умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Майже через рік після утворення державної виконавчої служби, був прийнятий Закон України “Про виконавче провадження”, який визначив умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За майже десять років діяльності державної виконавчої служби відбулися значні якісні зміни в діяльності державної виконавчої служби, поступово вдосконалювалось законодавство, здійснювався кадровий відбір працівників органів державної виконавчої служби, однак, як свідчать статистичні показники діяльності цих органів, їхня діяльність все ще не досягає тих показників ефективності, які характерні для розвинених країн, зокрема країн Євросоюзу.

Це викликає потребу суттєвих змін в організації системи виконання рішень, і як показує досвід багатьох іноземних держав (а це більшість країн Євросоюзу), найкращим способом досягнення поставленої мети є запровадження недержавних форм виконання рішень.

Міністерством юстиції пропонується перейти до недержавних форм виконання рішень поступово, як це зробила, зокрема, Болгарія, а саме на першому етапі запровадити недержавні форми виконання рішень поряд із державною виконавчою службою під постійним контролем з боку Міністерства юстиції України.

З цією метою пропонується прийняти Закон України “Про присяжних виконавців”, яким визначити організаційні основи діяльності присяжних виконавців, процедуру надання їм повноважень, контролю за їх діяльністю, їхні права та обов’язки, принципи оплати праці присяжних виконавців.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття проекту не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

У зв’язку з наданням повноважень державної виконавчої служби приватним особам, скоротяться надходження до Державного бюджету від виконавчого збору.

При цьому, очікується скорочення видатків Державного бюджету на утримання органів державної виконавчої служби у зв’язку із скороченням штатної чисельності.

Крім того, фінансування витрат, пов’язаних з виконанням рішень, здійснюється за рахунок загального та спеціального фонду державного бюджету. У випадку передачі повноважень з виконання рішень приватним особам вони здійснюватимуть виконання за власні кошти та кошти сторін виконавчого провадження.

Державний виконавець за рік в середньому стягує до державного бюджету України 17,6 тис. грн. виконавчого збору. При цьому, держава за цей же період на заробітну плату державного виконавця витрачає 34 588,8 грн.

Крім того, створення системи присяжних виконавців потягне за собою зменшення навантаження на органи державної виконавчої служби і, відповідно, скорочення їх штатної чисельності. Оскільки діяльність органів державної виконавчої служби (зокрема, оплата праці державних виконавців, матеріально-технічне забезпечення) фінансується за рахунок бюджетних коштів (стаття 18 Закону України “Про державну виконавчу службу”), скорочення чисельності державних виконавців забезпечить скорочення бюджетних видатків.

Також слід звернути увагу на те, що Державний бюджет отримає надходження від сплати податків присяжними виконавцями.

При цьому, збільшення штату керівних працівників Міністерства юстиції та його територіальних органів не передбачається, оскільки існуючий штат Міністерства юстиції та головних управлінь юстиції має достатні можливості для забезпечення контролю за діяльністю як державних виконавців так і за діяльністю присяжних виконавців, а також в змозі забезпечити функціонування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.

5. Позиція заінтересованих органів

Погоджено без зауважень:

В.о. Міністра фінансів України В.М. Матвійчук

Погоджено із зауваженнями, які враховано частково:

Голова Державної податкової

адміністрації України С.В. Буряк

Міністр економіки України Б.М. Данилишин

6. Регіональний аспект

Проект акта не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

7. Прогноз результатів

Прийняття даного проекту акта надасть змогу вивести процедуру примусового виконання рішень на якісно новий рівень, забезпечить можливість ефективно підвищити мотивацію виконання рішень через договірні відносини та запровадити реальну конкуренцію у процесі виконання, а також дасть змогу державі зекономити значну кількість бюджетних коштів, які щорічно витрачаються на забезпечення примусового виконання рішень.

Міністр юстиції Микола Оніщук

“___” ____________ 2009 р.

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

до проекту Закону України «Про присяжних виконавців»

Зміст положення (норми) чинного законодавства	Зміст відповідного положення (норми) проекту акта
Закон України “Про виконавче провадження”
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці). За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. За наказом Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені цим Законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.	Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а також присяжних виконавців, що діють на підставі Закону України «Про присяжних виконавців». Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці). За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. За наказом Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені цим Законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Цивільний процесуальний кодекс України
Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ 1. Судовий наказ може бути видано, якщо: 1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі; 2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; 3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. 2. Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених законом.	Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ 1. Судовий наказ може бути видано, якщо: 1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі; 2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; 3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; 4) заявлено вимогу про стягнення винагороди присяжного виконавця або витрат виконавчого провадження. 2. Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених законом.
Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб”
1.9. Незалежна професійна діяльність - діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, так само як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб`єктами підприємницької діяльності, які згідно з абзацом другим пункту 1.8 цієї статті прирівнюються до найманої особи.	1.9. Незалежна професійна діяльність - діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, так само як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, присяжних виконавців, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб`єктами підприємницької діяльності, які згідно з абзацом другим пункту 1.8 цієї статті прирівнюються до найманої особи.
Закон України “Про страхування”
Стаття 7. Види обов`язкового страхування В Україні здійснюються такі види обов`язкового страхування: 1) медичне страхування; ...	Стаття 7. Види обов`язкового страхування В Україні здійснюються такі види обов`язкового страхування: 1) медичне страхування; ... 43) страхування цивільно-правової відповідальності присяжного виконавця за шкоду, яку може бути завдано у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Директор Департаменту

державної виконавчої служби Г.В. Стаднік

“___” _________ 2009 р.

Проект

Закон УкраЇни

Про присяжних виконавців
__________________________________

Стаття 1. Сфера регулювання

1. Цей Закон визначає загальні засади організації та діяльності присяжних виконавців, їх права та обов’язки.

2. Дія цього Закону не поширюються на діяльність державних виконавців.

Стаття 2. Вимоги до присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець є спеціально уповноваженою від імені держави особою, на яку покладається виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), визначених Законом України “Про виконавче провадження” (далі — рішення).

2. Присяжним виконавцем може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у сфері права не менш як три роки, володіє державною мовою та склав кваліфікаційний іспит.

3. Не може бути присяжним виконавцем особа:

визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;

щодо якої провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи;

яка має судимість;

нездатна виконувати обов’язки присяжного виконавця за станом здоров’я;

вчинки і поведінка якої несумісні з виконанням повноважень присяжного виконавця.

4. Присяжному виконавцю заборонено займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, перебувати на державній службі або на службі в органі місцевого самоврядування, входити самостійно, через представника або підставну особу до складу виконавчого органу чи наглядової ради або перебувати у штаті юридичної особи, яка має на меті отримання прибутку, виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої у вільний від основної роботи час.

5. Присяжний виконавець має посвідчення та печатку, опис і порядок використання яких встановлює Міністерство юстиції України.

Стаття 3. Незалежність присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець під час виконання своїх обов’язків є незалежним і підпорядковується лише закону. Жодна особа не має права втручатися у процес виконання ним рішень.

2. У разі затримання уповноваженим органом присяжного виконавця або порушення стосовно нього кримінальної справи, орган, що здійснив затримання чи порушив кримінальну справу, зобов’язаний повідомити про це Міністерству юстиції України протягом двадцяти чотирьох годин.

3. Вилучення документів виконавчого провадження у присяжного виконавця допускається лише за ухвалою суду у порядку, встановленому законом.

Стаття 4. Професійна таємниця

1. Присяжному виконавцю заборонено розголошувати отриману у зв’язку з його діяльністю інформацію, що становить професійну таємницю. Заборона розголошення професійної таємниці поширюється і у разі анулювання свідоцтва про право на зайняття діяльністю з виконання рішень.

Обов’язок збереження професійної таємниці поширюється також на осіб, які перебувають з присяжним виконавцем у трудових відносинах, та інших осіб, які мають доступ до зазначеної інформації.

2. Інформацію, зазначену у частині першій цієї статті, а також інформацію, пов’язану із вчиненням виконавчих дій, та документи виконавчого провадження присяжний виконавець може надавати іншим особам лише у випадках і порядку, встановлених законом.

3. За розголошення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, присяжний виконавець та особи, що перебувають з ним у трудових відносинах, та інші особи, які мають доступ до такої інформації, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

Стаття 5. Кваліфікаційний іспит

1. Особа, яка має намір отримати свідоцтво про право на зайняття діяльністю з виконання рішень, подає кваліфікаційно-дисциплінарній комісії, яка утворюється Міністерством юстиції України, відповідну заяву з документами, що підтверджують відповідність зазначеним у статті 2 цього Закону вимогам, та декларацію про доходи.

2. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія проводить перевірку достовірності документів та відомостей, що подаються особою, за результатом якої приймає рішення про допуск чи відмову у складанні іспиту.

3. Порядок складання кваліфікаційного іспиту та перелік питань затверджує Міністерство юстиції України. Іспит проводиться шляхом анонімного тестування.

4. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може подати заяву про його повторне складання не раніше ніж через шість місяців.

Стаття 6. Отримання права на зайняття діяльністю
з виконання рішень

1. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія у десятиденний строк рекомендує Міністерству юстиції України надати претенденту право на зайняття діяльністю з виконання рішень.

2. Міністерство юстиції у місячний строк з дня надходження рекомендації кваліфікаційно-дисциплінарної комісії видає свідоцтво про право на зайняття діяльністю з виконання рішень та вносить запис до Єдиного реєстру присяжних виконавців України.

Стаття 7. Організація роботи присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець на території його діяльності у відкритому для вільного доступу місці зобов’язаний не пізніше ніж протягом шести місяців організувати контору, порядок організації та вимоги до якої встановлюються Міністерством юстиції України.

2. Присяжний виконавець може виконувати свої обов’язки самостійно або разом з іншими присяжними виконавцями, які отримали право на зайняття діяльністю з виконання рішень на тій самій території, на підставі договору про спільну діяльність.

3. Контора присяжного виконавця повинна працювати не менш як протягом чотирьох годин кожного робочого дня.

4. Виконання рішень здійснюється присяжним виконавцем на підставі договорів із стягувачами.

Стаття 8. Присяга присяжного виконавця

1. Особи, які отримали свідоцтво про право на зайняття діяльністю з виконання рішень, складають присягу такого змісту:

“Присягаю своєю честю бути відданим Україні, дотримуватись її Конституції та законів, зберігати професійну таємницю, виконувати обов’язки виконавця чесно, гідно і неупереджено.”.

Стаття 9. Припинення повноважень присяжного виконавця

1. Підставами для припинення повноважень присяжного виконавця є:

1) його письмова заява;

2) неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) досягнення ним 65-річного віку;

4) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

5) визнання його недієздатним чи обмежено дієздатним, безвісно відсутнім або померлим;

6) накладення дисциплінарного стягнення у вигляді анулювання свідоцтва;

7) недотримання вимог щодо несумісності з іншими видами діяльності;

8) подання неправдивих відомостей, необхідних для отримання свідоцтва про право на зайняття діяльністю з виконання рішень;

9) невиконання обов’язків присяжного виконавця без поважних причин протягом шести місяців;

10) його смерть.

Крім того, повноваження присяжного виконавця припиняються в разі, коли присяжний виконавець не організував контору в установлений цим Законом строк.

2. У разі наявності підстав для припинення повноважень присяжного виконавця Міністерство юстиції України приймає рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття діяльністю з виконання рішень.

Стаття 10. Чисельність присяжних виконавців та територіальні
межі їх діяльності

1. Чисельність присяжних виконавців встановлює Міністерство юстиції України з розрахунку не більш як одна особа на 10 000 населення.

2. Міністерство юстиції України визначає адміністративно-територіальну одиницю, на якій розташовується контора присяжного виконавця.

3. Територіальну компетенцію присяжного виконавця щодо прийняття до свого провадження виконавчих документів встановлює Міністерство юстиції України в межах Автономної Республіки Крим, області або міст Києва чи Севастополя.

4. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих присяжними виконавцями на території своєї діяльності, можуть вчинятися ними на всій території України.

Стаття 11. Компетенція присяжного виконавця щодо
виконання рішень

1. Присяжний виконавець здійснює виконання рішень, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”, за винятком рішень, що виконуються виключно органами державної виконавчої служби.

2. Виключно органами державної виконавчої служби у примусовому порядку виконуються рішення:

за якими боржником або стягувачем є держава в особі її органів, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, або юридичні особи, які фінансуються виключно за кошти державного або/та місцевих бюджетів;

про відібрання дитини;

про примусове вселення/виселення;

у спорах, що виникають з корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), зокрема учасником, який вийшов із складу товариства, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності товариства;

за якими предметом стягнення є об’єкти державної чи комунальної власності;

рішення у сфері земельних відносин.

Стаття 12. Помічник присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець може мати помічника (помічників) на підставі трудового договору.

2. Помічник присяжного виконавця бере участь у виконавчих діях лише разом з присяжним виконавцем.

Стаття 13. Контроль за діяльністю присяжного виконавця

1. Контроль за діяльністю присяжного виконавця здійснюють Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві і Севастополі шляхом проведення планової і позапланової перевірки.

2. Планова перевірка проводиться не частіше одного разу на два роки виключно у конторі присяжного виконавця з обов’язковим повідомленням про час проведення перевірки не пізніше ніж за 10 днів до її початку.

Присяжний виконавець зобов’язаний надавати посадовим особам, уповноваженим проводити перевірку, відомості, документи та їх копії, які додаються до матеріалів перевірки.

Повторна перевірка з питань, які стали її предметом, не допускається.

3. Позапланова перевірка (виїзна або невиїзна) проводиться Міністерством юстиції України тільки за письмовим зверненням громадян чи юридичних осіб, що потребує проведення додаткового контролю.

Для проведення невиїзної перевірки Міністерство юстиції України надсилає присяжному виконавцю письмовий запит у межах предмета звернення, за результатами розгляду якого у зазначений в запиті строк присяжний виконавець надсилає Міністерству юстиції України вмотивовану відповідь та копії відповідних документів.

4. Порядок проведення перевірки (планової або позапланової) стану дотримання присяжними виконавцями законодавства та належне виконання ними своїх обов’язків встановлює Міністерство юстиції України.

Стаття 14. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія

1. Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір отримати свідоцтво про право на зайняття діяльністю з виконання рішень, контролю за дотриманням присяжними виконавцями законодавства та підготовки рекомендацій про видачу або анулювання свідоцтва, порушення, проведення чи припинення дисциплінарного провадження стосовно присяжних виконавців утворюється кваліфікаційно-дисциплінарна комісія.

2. Персональний склад, строк повноважень членів комісії, та вимоги до них, а також порядок діяльності комісії визначаються Міністерством юстиції України.

Стаття 15. Відповідальність присяжних виконавців

1. Присяжний виконавець може нести за свої дії та завдану третім особам шкоду цивільно-правову (майнову), адміністративну, дисциплінарну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, встановлених законом.

2. Присяжні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому цим Законом.

3. Міністр юстиції України за поданням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії застосовує до присяжних виконавців дисциплінарні стягнення.

Рішення щодо накладення дисциплінарного стягнення приймається протягом двох місяців з моменту виявлення проступку, але не пізніше одного року з моменту його вчинення.

Стаття 16. Дисциплінарні проступки присяжних виконавців

1. Дисциплінарними проступками присяжних виконавців є:

1) невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків;

2) порушення присяги.

Стаття 17. Дисциплінарні стягнення

1. Дисциплінарними стягненнями, що накладаються на присяжних виконавців, є:

1) попередження;

2) зупинення права на зайняття діяльністю з виконання рішень строком до трьох місяців;

3) анулювання свідоцтва про право на зайняття діяльністю з виконання рішень.

2. При визначенні виду дисциплінарного стягнення враховується ступінь вини присяжного виконавця, тяжкість вчиненого ним проступку, а також наявність накладеного раніше дисциплінарного стягнення.

3. Скасування процесуальних актів, виданих присяжним виконавцем, не тягне за собою дисциплінарну відповідальність, за винятком випадків, коли встановлено навмисне порушення присяжним виконавцем закону, грубу недбалість та його некомпетентність.

Стаття 18. Цивільно-правова (майнова) відповідальність та страхування відповідальності присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець несе цивільно-правову (майнову) відповідальність за заподіяну ним шкоду.

2. Для забезпечення відшкодування шкоди присяжний виконавець до початку своєї діяльності зобов’язаний укласти договір страхування цивільно-правової (майнової) відповідальності перед третіми особами.

3. Мінімальний розмір страхової суми за договором страхування відповідальності присяжного виконавця встановлюється Міністерством юстиції України.

У разі коли страхова сума недостатня для покриття збитків, присяжний виконавець несе відповідальність у порядку, встановленому Законом.

Стаття 19. Винагорода присяжного виконавця та витрати,
пов’язані з виконанням рішення

1. Дії присяжного виконавця з виконання рішень є платні.

2. Винагорода присяжного виконавця встановлюється у розмірі виходячи із суми вимог стягнення за виконавчим документом, або у фіксованих сумах, що стягуються за вчинення виконавчих дій. Граничні ставки винагороди присяжного виконавця встановлює Кабінет Міністрів України.

3. Про розмір винагороди присяжним виконавцем складається розрахунок, форму якого затверджує Міністерство юстиції України.

Присяжному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни ставок винагороди або порядку її стягнення.

4. Присяжний виконавець повинен довести до відома сторін виконавчого провадження розрахунок розміру винагороди, роз’яснити порядок її сплати та стягнення, порядок оскарження розміру винагороди.

5. Витрати, пов’язані з виконанням рішення, сплачуються стягувачем шляхом внесення авансового платежу та відшкодовуються в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

6. Винагорода присяжного виконавця стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Якщо суму, що підлягає стягненню за виконавчим документом, стягнуто частково, сума винагороди присяжного виконавця, визначена у відсотковому відношенні до суми стягнення, стягується пропорційно фактично стягнутій сумі. Винагорода, визначена у фіксованих сумах, стягується в повному обсязі.

7. Солідарні боржники за сплату винагороди виконавцю несуть солідарну відповідальність.

8. Винагорода присяжного виконавця стягується на підставі наданого ним розрахунку.

9. Строк давності за вимогою про сплату винагороди присяжного виконавця та про повернення надмірно сплаченої винагороди становить три роки з дня виникнення права на стягнення.

10. Сторони виконавчого провадження мають право оскаржити розмір винагороди присяжного виконавця до суду протягом одного місяця з дня отримання розрахунку.

11. Суми надмірно сплаченої винагороди та витрат виконавчого провадження повертаються присяжним виконавцем протягом десяти днів.

Стаття 20. Авансування суми винагороди присяжного виконавця

1. У випадках, передбачених угодою із стягувачем, присяжний виконавець має право до відкриття виконавчого провадження вимагати від стягувача виплати авансу — частини суми винагороди.

Не дозволяється вимагати аванс від фізичної особи, що пред’являє до виконання рішення, ухвалене в судовому процесі, в якому була звільнена від сплати судового збору.

2. У разі коли суму винагороди стягнуто з боржника частково, присяжний виконавець відшкодовує аванс пропорційно до розміру суми винагороди, фактично стягнутої з боржника.

Стаття 21. Оподаткування доходу присяжного виконавця

1. Доходи присяжного виконавця оподатковуються відповідно до Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”. Не допускається спрощена система оподаткування доходів присяжного виконавця.

Стаття 22. Правила ведення діловодства та архіву присяжного виконавця

1. Правила ведення діловодства та архіву присяжного виконавця затверджує Міністерство юстиції України за погодженням із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

2. Документи виконавчих проваджень та архіву присяжного виконавця є власністю держави і перебувають у володінні та користуванні присяжного виконавця під час виконання ним повноважень, встановлених цим Законом.

3. У разі невиконання своїх обов’язків присяжним виконавцем строком більше десяти робочих днів у зв’язку з хворобою, відпусткою тощо або припинення повноважень присяжного виконавця, виконавче провадження може бути передане за заявою стягувача на виконання до відповідного органу державної виконавчої служби або іншому присяжному виконавцю, а архів присяжного виконавця — до відповідного державного архіву в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 23. Облік коштів і статистична звітність
присяжного виконавця

1. Присяжний виконавець уповноважений приймати кошти, цінні папери або інші цінності, що передаються йому або вилучаються у боржника чи третіх осіб для подальшої передачі їх стягувачу.

2. Присяжний виконавець зобов’язаний відкрити в установі банку рахунок для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Облік власних коштів ведеться державним виконавцем на окремому рахунку.

3. Кошти, цінні папери чи інші цінності, прийняті присяжним виконавцем на депозит, йому не належать, не включаються до складу спадкової або ліквідаційної маси у разі смерті виконавця або припинення його діяльності, на них не може бути накладено арешт або звернуто стягнення за боргами присяжного виконавця.

4. Порядок здійснення депозитних операцій, подання фінансової звітності та ведення обліку присяжним виконавцем встановлюється Міністерством юстиції України.

5. Присяжні виконавці ведуть і подають Міністерству юстиції України статистичну звітність в порядку, встановленому законом.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2010 року.

2. Виконавчі документи, що перебувають у провадженні органів державної виконавчої служби, можуть бути повернені за заявою стягувачів та повторно пред’явлені на виконання присяжним виконавцям відповідно до Закону України “Про виконавче провадження ”.

3. До приведення Закону України “Про виконавче провадження” у відповідність із цим Законом положення Закону України “Про виконавче провадження” в частині повноважень, прав та обов’язків державного виконавця застосовуються також до присяжного виконавця.

4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) доповнити частину першу статті 96 Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 40—42, ст. 492) пунктом 4 такого змісту:

“4) заявлено вимогу про стягнення винагороди присяжного виконавця або витрат виконавчого провадження.”;

2) частину першу статті 2 Закону України “Про виконавче провадження” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 24, ст. 207; 2003 р., № 5, ст. 46; 2004 р., № 6, ст. 37; 2005 р., № 33, ст. 431; 2007 р., № 10, ст. 84) після слів “Міністерства юстиції України” доповнити словами “, а також присяжних виконавців, що діють на підставі Закону України “Про присяжних виконавців”;

3) доповнити частину першу статті 7 Закону України “Про страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50, № 8, ст. 62, № 14, ст. 96; 2003 р., № 38, ст. 313; 2004 р., № 2, ст. 6, № 19, ст. 254, № 26, ст. 362; 2005 р., № 1, ст. 1, № 6, ст. 138; 2006 р., № 49, ст. 484; 2008 р., № 5—8, ст. 78, із змінами, внесеними Законом України від 18 грудня 2008 року № 692-V I ) пунктом 43 такого змісту:

“43) страхування цивільно-правової відповідальності присяжного виконавця за шкоду, яку може бути завдано у зв’язку з виконанням його обов’язків.”;

4) пункт 1.9 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 37, ст. 308) після слова “адвокатів,” доповнити словами “присяжних виконавців,”.

5. Кабінету Міністрів України вирішити питання щодо скорочення чисельності державних виконавців у зв’язку з присвоєнням статусу присяжним виконавцям.